valya_zakhabura: (Краса)

Пракорабель

Я знаю,

що із трьох твоїх морів

народиться моє одне

Праморе.

А з кораблів –

Пракорабель.

Народженням зворотнім

народжуєш мене

зі спогадів своїх

з власних ідей.

Лялька Пандора

Вже тебе не звабить

ти ж мене створив

неначе Галатею

власнодушно

(зі мною розділивши власну душу).

Я не розтану в сонці чи від злив,

Ми знайдемо свою Гіперборею.

06.07.11
valya_zakhabura: (Вовчий)

Книга

Буває, книга добіга кінця…
І ти шкодуєш – справжній ненаситець,
Що ладен оксамит змінять на ситець
аби продовжилась історія оця.

Перегортаєш вкотре сторінки,
а вигадка подовжує сюжет.
І ти немов отой герой уже
у часо-просторі незримої ріки.

Храни, Господь, прекрасних авторів,
що мимохіть плекають наші душі.
Примхливий світ ідей непроминущих
Ти сам єдиним Словом сотворив!

05.07.11

valya_zakhabura: (Руда)

Автопортрет

«Несучасно гарне обличчя»,

«О, плечі – ХІХ сторіччя!», –

компліменти схожі від людей,

що ніколи не зустрінуться ніде.

Перший – музикант, стрибучий м’ячик

(голос пестить, гроулить і плаче).

Другий, то поет, що відлунав

(він любив жінок і тим сконав).

Усміхаюсь ніжно, кажу ясно:

«Я живу сьогодні, я – сучасна!»

18.05.11

valya_zakhabura: (Default)

Якщо

Якщо обійняти дощ

чи зродять від того вірші?

Чи зможуть розцвісти вишні

на мокрих асфальтах площ?

На запах, либонь на смак

впізнаєш мене, ачей?

Забракло уже ночей,

без тебе мені не так.

05.05.11

valya_zakhabura: (Default)
Я чекаю Тебе у сніг
і у спеку Тебе чекаю,
 з перехрестя чужих доріг
повертаю до Твого краю.

Я чекаю Тебе у сні
І в безсонні Тебе чекаю.
Ти лише усміхнись мені –
я впізнаю, я обіцяю!

Просто поруч мене пройди –
я Тебе перейму-зустріну,
розпізнаю Твої сліди
за гіркотою від полину.

А Ти кажеш, що то пусте,
що життя Твоє через край,
й через мене воно росте,
Ти – це я, наче водограй.

А Ти кажеш, що я смішна –
Ти не поруч, бо Ти в мені.
Поза тілом сердець нема,
Безголосі слова німі.

А Тебе лиш потрібно чуть.
Зовсім трохи, як ті вітри.
Що є Істина? Що є Суть? –
Слово-Слів, тільки говори!
27.04.11
valya_zakhabura: (Default)

Помуркочи

Що тобі обіцяно? – Веління?

Спогад часу? Усміхи на згадку?

А які ж у тебе очі, братку?

Чи у них іще горить сумління?

              

Бігають наївні пелікани

по алеях людяного парку,

а в куточку неба сива парка

виплітає долі капітанів.

Котику, помуркочи на вушко.

Любий мій, цілуй мої долоні!

Я пливу в міжзорянім вагоні

Світові співати «Попелюшку».

22.03.11
"задок" Виправлено! :)

valya_zakhabura: (Default)

Під
Кожен день, мов тисячі історій,
поглядів, уламків від думок.
Час розтягнено, час вимкнено на вході.
У безчассі безкінечний крок.

Ми насичуємо світ собою, друже.
Враження мов станції метро
миготять. Ну, спробуй їх подужай:
тут святий Павло, а там – Петро.

Лондон, Рим, Париж або Мадрид, –
скаче світ мов коник на змаганнях…
Серенади під балконом, під
ногами
ранок і світання.

21.03.11

valya_zakhabura: (Краса)

Хтось

Хтось крилатий сидить на краєчку неба.
Хтось рогатий ховається по байраках.
Хто з них Божий, а хто не гожий?
Кажуть, ми на обох схожі:
все життя, наче м’ячики, вгору-вниз
буцаєм небо головами –
гулі як роги понабивали.
Де ж тії крила?
Де ж тії крила?!
Хоч би крилята –
повиростають
й полетимо!
Ми
Мо

14.03.11
valya_zakhabura: (Краса)
Здається, що все навколо здається.
Здається, до тебе всміхнулася дівчина,
здається кімната.
Кімната потрібна,
Усмішка? – певно, здалося.
І мариш отим дівчам…
Та навіщо здалося воно тобі?
А в серці бряжчить і б’ється:
«Нехай здалося, хай і надалі здається».

Бо всі вдаємо удаваних, посередніх,
Що соромно підійти і сказати до неї:
«Мила, чи ти всміхнулась до мене,
чи то тільки здалося?»
Вона розгубиться
(бо торкнеться волосся,
чи вуст, чи прикраси) й удавано скаже:
«Можливо…, я не зуважила»…
А ти, – ти вийдеш щасливий
З метро (з трамваю, з кав’ярні, – де це відбулося)
І поцілуєш її,
І нехай здалося!
18.02.11
valya_zakhabura: (Краса)

Доля

Різні шляхи,
але з них складається доля.
Усі струмки до одної річки.
Слова, засіяні в землю з водою,
вистрибнуть хмаркою з поперички.
І подих заб’ється від того,
що  все можливо!
Що це можливо і то насправді важливо.
Лише на шляху до мрій ти стаєш щасливим,
як сил додають шторми і бурхливі зливи.
Різні шляхи,
розгалужені на судини.
У кожній кров пульсує.
Тобі пасує
засмага і вітер,
скло, залізо і глина.
І Бог-Творець із тобою!
(і це не всує).
08.02.11

valya_zakhabura: (Default)

Святвечір

Уже слова із сірого туману
лягли на дно.
Ось за намулом скоро їх не стане.
Німим кіно
під клавіші старого фортепіано
збігає ніч
«Алілуя!», – виводимо старанно.
Імла сторіч
розвиднюється – зірка над Вертепом
знов воссія.
Змилені коні летять над степом,
де Мессія
цілує перси, неначе квіти,
А
ve Mari,
й у Вифлеємі живі всі діти,
та дзиґарі
уже заведено. Час збігає,
враз Світ замовк.
Лиш пастушки простозір співають:
«Славім Його!»

06.01.11

valya_zakhabura: (Руда)
                            П.
Пиши, пиши, надкушуй олівці…
Ось, звідкілясь пір’їнка прилетіла
(така легка, що й не відчуло тіло)
і зникла – слід лишивсь на папірці
звичайним спогадом,
простим замилуванням.
І я на тебе саме так дивлюсь,
бо вже давно я того не боюсь,
що хтось мій погляд сприйме за кохання.
Нехай і так,
я бавлюся людьми,
(хоч це неправда – я радію людям),
та, скільки не товчи себе у груди,
у кожного свій розсуд.
Так і ми
всіх ділимо:
за виразом облич,
характером,
чи станом майновим.
І «Тикаємо» в душу замість «Ви».
Радій мені,
хоч я зовсім не rich.
30.12.10
valya_zakhabura: (Руда)
Коханий мій віддалений від мене
і вже не бачу спалахів очей
(одвічна рима проситься «ночей»)
але ночей спільних у нас немає,
так як і днів…
Мій критик у вікні
відбитком гордим стиха позирає
й рече:
«У Вас геть не розкрита тема
кохання»
Що ж, я починаю знов
(одвічна рима проститься «любов»):
Коханий мій віддалений від мене
у просторі та не у часі,
споріднені серцями – в цьому щастя.
Червоний ерос і строге зелена,
і я між ними,
Критику, агов!
10-16.12.10
valya_zakhabura: (Руда)
Відкрий повіки!
Десь потойбіч натягнутої линви
прекрасний світ, в нім творчості екстаз,
там музика й природа нерозривні.
А в нас?
Що посейбіч? Що, нині, заважає
бути собою, жити як вітри? –
непевність, лінощі (вже линву хилитає).
Твори.

Я декларую істин прописних
не поетичне й не новітнє соло.
Душа звільняється від тих загуслих снів
І гола

Зліта над прірвою, малюючи власні
Світи на мить, або Світи навіки,
бо що їй линва у чужому сні?
Відкрий повіки!
12.11.10

воно, звісно "розплющ", але все ж "відкрий"
valya_zakhabura: (Джек)
для дівчини на ім'я Алекс
Невозможное – возможно

Не рассеивай внимание.
И не гляди в чужие окна.
Все что тебе нужно – это знание,
Знание того, кто ты.

Просто попробуй поверить
и, возможно, осторожно,
Ты войдешь в эти двери,
где невозможное возможно.

Каждый камень будет взглядом,
в спину брошенным нарочно,
пусть каждый взгляд сочится ядом,
но невозможное возможно.

Просто попробуй поверить!
Сердцу станет радостно-тревожно.
Вера – это ключ от двери,
где невозможное возможно.

Силы у земли и ветра,
У огня волшебной страсти.
А любовь – источник света,
будет платою за счастье.

Просто попробуй поверить,
и, переступив порожек,
ключ оставь возле двери,
где невозможное возможно… 26-28.10.10
valya_zakhabura: (Краса)
Написано у кав"ярні в у моїй любій старій Анталії після тижня яхтингу на шару - яка нас трапила 1,5 роки тому:
"Я не боюсь"
Я не боюсь твоїх повторів:
те саме море, ті самі гори,
те саме місто, – усе те саме
і хтось одвічний в тобі говорить:

«Мовчи, на згадку ховай у душу
усе, що знаєш, усе що мусиш,
що тобі рідне, хоч і чужинське,
бери у пам'ять, неначе в мушлю»

Тобі розкажуть: усе є плинним,
час заростає терпким полином,
і не вертає вода до річки,
твоє життя, то постійна зміна!

І тільки вітер все пам’ятає,
Цей самий вітер – печаль земная,
цим вітром дихала твоя бабця
і ти в легені його впускаєш.
09.10.10
valya_zakhabura: (Default)

Поговоріть зі мною Ви,
чиїсь утомлені очиська.

Ти знаєш, я іще дівчисько,
бо досі я оте дівчисько,
в якого вітер в голові,
в якого вітер в голові.

Поговоріть зі мною Ви,
мої тривоги і дороги.
По вас гуляють ще єдинороги,
по вас блукають ще єдинороги,
незримі, а, проте, живі,
незримі, а, проте, живі.

Поговори зі мною ти,
моє сумне й прекрасне місто,
бо де ж набратись того хисту,
бо де ж мені узяти хисту,
щоб захистить тебе від чорноти?
щоб захистить тебе від чорноти?!

Поговори зі мною й Ти,
Мій Славний і Пречистий Боже!
Я прагну, та як Ти не допоможеш,
Я рвуся, та як Ти не допоможеш –
воно до краєчку згорить,
воно до краєчку згорить.
20.09.10

valya_zakhabura: (Руда)
Далеких щасть
Далеких щасть незнані горизонти,
палких очей-ночей розквітлі айстри...
Ти можеш стати щонайкращим майстром.
Я присвячу тобі яскраві зонги.
У вирі хвиль, у хвилях від долонь
лелітки пурхають думками і натхненням.
Ти дай мені іще одне імення
аби ти знав вода я чи вогонь.
26.08.10
valya_zakhabura: (Руда)
 Панотець
Маковецькому у ролі Попа
Дороги літа –
дороги старих фортець,
Долівка вкрита полином,
де Панотець
моливсь навколішках
з Господом сам-на-сам
на гострих камінцях
співав найвищу з осанн.
Уламком простору,
спогадом на воді,
рекламним постером –
вічністю безнадій
тебе одурено,
ти прочини вікно –
у Світ незбурений
несе Панотець вино…
27.07.10
valya_zakhabura: (Руда)

Твій слід

Так голосно, так голосно горить!
Так світиться в призахідному сонці
Твій слід на камені, Твій слід,
у Гетсимані і в моїй долоньці.

Торкаюся й торкаються його
години, дні роки, тисячоліття,
щоб долучитись таїнства Твого
і дихати у такт одної миті.

Так боляче, так радісно мені:
Ти був, Ти існував, Ти є повіки!
Горить Твій слід на камені сумнім
кривавим потом з Божої повіки...
19.07.10

Profile

valya_zakhabura: (Default)
valya_zakhabura

June 2014

S M T W T F S
1 234567
891011121314
151617 18192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 12:43 pm
Powered by Dreamwidth Studios