valya_zakhabura: (Руда)
Втомила язика :) Робила огляд популярної сучасної літератури для старшокласників. Здається, їм сподобалося. Бо прийшли на останній урок а просиділи два з половиною. Від Пабло Коельо і Дена Брауна до Любка Дереша й Віктора Пєлєвіна, від Чака Паланіка та Януша Вішнєвського до Бориса Акуніна й Володимира Лиса. Ми говорили про популярну філософію й психологію, про майстрів мелодрами й психоделії, про постмодернізм та "станіславський феномен".
Чим подібні Любко Дереш і Франсуаза Саган?
Чому Еву Гата - називають "українським Коельо"?
Які ідеї Роберта Монро запозичив Бернар Вербер для роману "Танатонавти"?
Ми не брали жанри як такі, зупиняючись лише на культових творах, які зробили славу своїм авторам, такі як "Чужий в чужій Землі" Р.Хайнлайна, або "Інтерв'ю з вампіром" Енн Райс.

У Лесі Ворониної є Балакуча Квіточка, сьогодні це я.
valya_zakhabura: (Руда)
Originally posted by [livejournal.com profile] slavar64 at :)
Москва. Зима. Снег. Тридцатые годы. Маленькому мальчику родители купили настоящий футбольный мяч, «Наконец-то дворовые примут меня в свою компанию!» - радостно думал мальчик, выбегая с мячиком на улицу. Началась игра, мяч случайно попадает в окно полуподвального помещения, разбивая его вдребезги. Из подвала выбегает огромный суровый дворник - мужик в телогрейке, шапке-ушанке и гонится за мальчиком. Мальчик убегает и с грустью думает: «Зачем, зачем все это? Зачем нужно было походить на уличного мальчишку, и к чему мне этот футбол? Я же из интеллигентной семьи, люблю читать хорошие книги, и вот нате – убегаю от какого-то дворника с метлой... Сидел бы сейчас дома и читал бы своего любимого писателя Эpнеста Хемингуэя!"
А в это время Эpнест Хэмингуэй пил Мохито c ромом Motusalem, наслаждался умиротворяющим видом моря с холма, где удачно расположилась его усадьба Финка Вихия в Гаване, и думал "Нет, это не жизнь. Никакого героизма тут нет. Народу ничего не нужно. 24 часа в сутки жара, бананы, сахарный тростник и сигары… Сойти с ума. Вот бы сейчас окунуться в изысканную атмосферу прохладного Парижа, встретиться с Жаном Поль Сартром в "Closerie des Lilas" на Монпарнасе в обществе прелестных куртизанок, вдохновляться «зеленой феей» -абсентом и беседами о героическом и прекрасном…"
А в это время Жан Поль Сартр, терзаемый скукой и гордыней сидит в кафе на Монмартре, пьет абсент и думает… «Разврат и пороки буржуазии, грязь и нищета рабочих классов, - о каком нравственном совершенствовании здесь может идти речь? В Париже лишь наиболее концентрируется зло и страдание жизни! Почему же я не в Москве, где холод и снег, не общаюсь сейчас по душам со своим духовным близнецом, Андреем Платоновым – говорят мы до удивительного и внешне схожи! Вот человек, достойный откровенной беседы! К тому же говорят с ним гипнотически интересно, он знает все, что делается в мире литературы, искусства и точных наук!»
А в это время в Москве Андрей Платонов в телогрейке и шапке ушанке гонится по Тверскому бульвару за пионером Васей Аксеновым и думает: "Ох, догоню – прибью!"
valya_zakhabura: (Краса)
Теофіль Готьє був ще тим наркоманом, але його "Капітан Фракасс" був мною-підлітком зачитаний до дірок і моя пісня "ЧікІта" народилася саме тоді у 13 років і саме завдяки цій книжці.
Одна з улюблених історій дитинства - "Без сім'ї" Гектора Мало. Зараз її читає Васка і я бачу як розширюються в нього зіниці, значить не слова, а образи оживають перед ним. "Яка страшна, але цікава книжка!" Так, Вій не страшний, бо міф, вигадка, а смерть від холоду, жорстокість і побиття, знущання, і безмежна надія.
Сама зараз перечитую старого веселуна, мудрого як світ, актуального як ніколи чи як і завжди бескінечно коханого мною "Кола Брюньона" Ромена Роллана. Найкращий порятунов від сумних думок, депресивних насторїв і усілякого панікерства.
valya_zakhabura: (Руда)
Я неймовірно, саме так, Неймовірно!люблю творчість Карда. Знайомство з його творами почалося з оповідання "Радник з інвестицій" років 12-15 тому. І вже тоді я зрозуміла, що ця любов назавжди. Дівчата мормонки, які намагались нас омормонити, натомість купили мої малюнки і разом з нами вчились малювати писанки. Так ось вони подарували мені книгу Мормона,яку я читала заради Карда, щоб розуміти його твори як мога краще. І мені то вдалося. Завтра, ні, вже Сьогодні виходить у прокат фільм, про який я мріяла так давно, що навіть боюсь дивитись. Ні, я не потраплю на прем'єру, бо ніхто не запросить, а йти сама не хочу. Мій капітан повернеться і підемо разом. Сага про Ендера - моя улюблена. Всі книги цієї серії я читала й перечитувала не раз і точно знаю, що повернусь до них ще.
Перекладіть хтось, благаю! Перекладіть його містичну повість про Україну.
valya_zakhabura: (погляд)
Протягом року бібліотека не отримала ЖОДНОЇ книжки для дітей. Ані сучасної, ані класики. Перебиваємось тим, що дарують читачі. І це Київ, столиця... Це вперше за всю історію існування. Підписка теж знята, так що дитячої періодики немає.
І ще, обігрівачі ми не можемо вмикати, бо економія електроенергії, та й проводка мінялася останній раз років 40-50 тому. То ж не дивуйтесь і не насміхайтесь з бібліотекарів, які у вересні-жовтні ходять на роботі в шубах.
valya_zakhabura: (погляд)
http://grani-t.com.ua/themes/3434
«Пахне книжками», — це перше, що вловлюють дорослі носи, коли їхні «носії» переступають поріг бібліотеки. Запах книжок пробуджує задавнені спогади: у когось – про «вчителів-мучителів» (як казала пані Люборацька з однойменного роману), а в когось і приємні. Тоді дорослі зачаровано гортають сторінки улюблених із дитинства книжок. «Невже їх досі читають? Справді?» Такий подив з боку батьків дивує й ображає. Бо означає, що вони часто-густо просто не знають своїх дітей.

— Візьмемо тобі Свіфта, потім про Робінзона і ще щось.
— Мам, про Робінзона й Гулівера я вже читав.
— Та що ти там читав?

Доводиться втручатися, переконувати, що справді хлопець читав, приходив сам і брав книжки. Син обирає інших авторів – і мати нудьгує, бо їй геть невідомі прізвища Крапівін, Дяченко, Арєнєв.

«Це хоч нормальні книжки?» — питається в мене мама. «Нормальні», — відповідаю.

Або інший приклад. Коли батьки повністю контролюють процес читання.

— Нам Купера «Звіробій», Дойля «Загубений світ» і Верна «20 000 льє під водою», — замовляє тато п’ятикласниці.
далі )
valya_zakhabura: (Джек)
То цитата 10-тикласниці стосовно "Анни Карєніной". І ще трохи:
"Ну, може й почитаю, треба хоч щось. Бо сказали "Преступлєніє і наказаніє" ОБЯЗАТЄЛЬНО прочитать. Як я мучилась! Це ж тоска кашмарна.Але страніц 40 осіліла. Може це в мене через кохання все так? Два роки вже не читаю нічого, все нудне."
Й інша, така само за віком:
- А "Ідіота" часто беруть?
- Не дуже.
-То я пізніше ще раз візьму, бо зараз ніколи читать доля себе, по школі багато. А на зимових візьму, хочу дочитати.
- Цікаво?
- Дуже!
valya_zakhabura: (Вовчий)
"Может, ей все почудилось, и в окне ничего не летало..."

Суть флешмобу: візьміть найближчу до вас книжку, розгорніть на 52 сторінці і перепишіть п’яте речення згори. Не вказуйте назви. Не забудьте скопіювати ці правила.

І з Міжнародним тижнем книги! :)
valya_zakhabura: (Вовчий)

Книга

Буває, книга добіга кінця…
І ти шкодуєш – справжній ненаситець,
Що ладен оксамит змінять на ситець
аби продовжилась історія оця.

Перегортаєш вкотре сторінки,
а вигадка подовжує сюжет.
І ти немов отой герой уже
у часо-просторі незримої ріки.

Храни, Господь, прекрасних авторів,
що мимохіть плекають наші душі.
Примхливий світ ідей непроминущих
Ти сам єдиним Словом сотворив!

05.07.11

valya_zakhabura: (Руда)
"- Та що ти! - засміялась Бора. Калина пахне чоловіком. Трохи шкарпетками, трохи спермою, трохи чимось невловимим, що не піддається визначенню."
"Бора" Галини Вдовиченко

От не люблю запаху калини хоч там як!
valya_zakhabura: (Default)
Так, сьогодні "ГШ" котрий Борис Акунін - 55.
і Благородне Зібрання його шанувальників радісно святкує із самої глибокої ночі.
моє ставлення до його творчості найкраще передав [livejournal.com profile] oadam у своєму вітальному пості:

"Я считал и продолжаю считать Акунина прежде всего талантливым беллетристом, одарённым стилистом и уже потом детективщиком и историком. И, не в обиду Акунину будет сказано, детективные сюжеты его книг и их историческое облачение не кажутся мне в его романах основным.  

   Основное в них - СЛОВО! Акунинским словом можно лакомится как коллекционным вином, вдыхая и распознавая его букет. А разнообразием жанровых оттенков своих романов автор не дает ими  пресытится и тогда его СЛОВО, как старый коньяк, оставляет «слезу» на стенке бокала. Сделав, наконец, глоток, ценитель обязательно замрет, как будто прислушиваясь к себе. Это знакомство с послевкусием. Именно послевкусие подарит читателю самое большое удовольствие от слога Акунина."

Моє знайомство з книжками Акуніна вдбулося 9 років тому в Криму, коли на моє питання московській дівчині: "А что это Вы читаете?", вона з подивом і легкою зверхністю відповіла: "Это Акунин. "Пелагея". Интеллектуальный роман. Вся Москва читает. " Остання фраза мене (котра йшла вилити синів горщик) вибила своїм співпадінням із фільмом "Москва сльозам не вірить" і я розреготалася... і цим остаточно переконала дівчину у моїй відсталій провінційності. Але за кілька днів вона таки дала мені почитати і з перших сторінок я закохалася у цей неповторний стиль. 

Я книгоїд, дуже прискіпливий. І якщо вже люблю, то назавжди.
valya_zakhabura: (Default)
Певно всі вже це бачили, але я отримую особливе задоволення від цієї картинки, бо... я той хто підсовує дітям оті книжки...

Originally posted by [livejournal.com profile] jesfor at Реклама чтения


В журнале [livejournal.com profile] vulka_t увидел социальную рекламу чтения от [livejournal.com profile] socialism_vk. И как по мне: очень даже удачная.





valya_zakhabura: (Default)
Читаю "Бурецвіт" Марії Ряполової
місцями надто спрощено, місцями недопрацьовано
АЛЕ КЛАСНО!
які імена!!!! смакота! яка історія з рослинами мммм!
головний герой працював організатором курячого дозвілля на птахофабриці, бо суспільству було прикро, що кури від народження й до смерті знаходяться у жорстоких умовах...
а блукаючий Заповідник? а Дао від Русалок? захват, просто захват!
valya_zakhabura: (Default)
Я не знаю чи є в когось ще така звичка, але я люблю читати коханому вголос, як і синові, перед сном, чи :)... поки він готує вечерю.
Так ми читали з батьками в дитинстві "Про Федота Стрельца" Філатова , "Конармию" Бабєля і купу інших книжок.
Зі своїм чоловіком ми так читали Пратчетта і Карда, й також багато-багато різного....
А оце читаю йому "Пурпурові вітрила" - така доросла-доросла філософська казка... а попереду ще "Та, що біжить по хвилях" і багато оповідань... це також щастя....
valya_zakhabura: (Джек)
Писала я тут, що отримали книжку якогось Д.Білого "Шлях срібного Яструба". Так от...
1. сюжет нормальний, магія-містика, характерники, занепад скіфів, алани, готи, трохи Геродота, "мости" до запорожців та Хортиці.... ідеально, щоб привчати 6-8 класників любити  історію України.
АЛЕ
2. читати неможливо!!!!!! Гаразд, припустимо автор російськомовний, але ж там працювали редактор С.М. Євсюкова, коректор І.О. Чорнобрирець - за таку роботу їм ганьба!
На КОЖНІЙ сторінці можна вмиватися сльозами починаючи від жахливих збігів приголосних "як з кожним подихом" до постійного калькування з російської "в часи якого" (ну чом не зробити мелодійно "за часів"?), безкінечні "предки", "кинджали", "метання"
3. усі ці однотипні слова якими аж муляє текст "панцир" (і ніколи "обладунок" зрозуміло, що дещо різне значення, але ж не можна "панцирувати" усю книжку) ,"курган" (ну хоч іноді називати "могила" чи "пригірок"), коні, які бігают виключно "чвалом" і які ніколи не пускаються навскоки чи скочака, щоправда раз-таки бігли галопом.
4. а вислови типу  доріжка/ стежка з (УВАГА!) "кам'яної ЦЕГЛИ" - це просто пісня!
і всі ці задовгі описові "словоблуддя" "Прямо перед ним стояв високий широкоплечій чоловік....." , "Чоловік був одягнений у зшиті між собою вовчі шкіри" (це як?) і таке ось  через речення.....

Ну , я не знавець української мови, але до цього шедевру я плювалася (виключно за мову) на "Ірку Хортицю - наддніпрянську відьму" бабуся яка пішла до "сбєркаси" вразила мою тендітну душу. Проте порівняно з оцим - перша Хортиця - взірець літературної мови.

А сюжет хороший, запороли книжку та й годі.


 
valya_zakhabura: (Default)

Я не знаю, що буде та й ти мені не кажи

Я останній лелека на березі тому крутому

Тож нехай поскляніють жовтаві осінні ножі

І у строях брудних нам зима пророкує утому.
 

Заховай у долонях затьохкане серце моє,

Ясноокий Господь, що й мені дарував свого Сина.

Серед безліч дерев на одному гніздо собі в'є

І вертає до нього лелека, а може людина.
 

Ця пташина печаль проривається в словах і снах

Й тихі крила здійма ніжний янгол дитинно-пташинно

Бо я перший лелека, якого поверне весна

Бо ти перший з людей на крутих берегах мене стрінеш.

27.12.06 (маршрутка 429 та 9)

valya_zakhabura: (Default)
Ігореві Росоховатському у цьому році 77 років, але його фантастика читається не гірше за Бредбері. От тільки ніхто не читає. А прикро. Бо розумно, якісно і переважно без "совковості". Общем, читайте наших.
valya_zakhabura: (Default)
Вчора була на презентації Уляненка, купила книгу. Читала. Трохи. Забагато м"яса. На роботі взяла Анну Хому... подобається.

Profile

valya_zakhabura: (Default)
valya_zakhabura

June 2014

S M T W T F S
1 234567
891011121314
151617 18192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 05:11 am
Powered by Dreamwidth Studios